Дифтерія – гостра інфекційна хвороба, яка характеризується інтоксикацією, фіброзним запаленням мигдаликів, зіву, гортані, носу, а також шкіри, слизової ока, зовнішніх статевих органів.

Захворювання викликає дифтерійна паличка, яка зберігає життєдіяльність до 15 днів на різних предметах: посуду, іграшках, ручках дверей тощо.  Збудник дифтерії передається від людини до людини повітряно-крапельним та контактно-побутовим шляхом. Особи, які не щеплені проти дифтерії можуть захворіти в будь якому віці. Імунітет після щеплення стійкий. Високий рівень імунітету захищає організм від захворювання дифтерією, але не перешкоджає розмноженню збудника на слизових дихальних шляхів. За рахунок цього можливе носійство дифтерії особами, в яких є імунітет. Також бактеріоносійство спостерігається у осіб, що перехворіли на дифтерію.

Інкубаційний період (прихований період від зараження до перших проявів) від 2 до 10 днів, в середньому 7 днів. З початку захворювання може протікати як ангіна. Виділяють різні форми захворювання: дифтерія глотки, дифтерія гортані і трахеї, дифтерія шкіри. Дифтерія може вражати й інші органи: кон’юктиву, вухо, піхву, пряму кишку. Найбільш часто зустрічається дифтерія мигдаликів – 90-95% та характеризується підвищенням температури тіла, почервонінням слизової мигдаликів, сірим нальотом, який не знімається  шпателем. Появляється головний біль, слабкість, біль у горлі, підщелепний лімфаденіт, підвищується температура тіла.

Ускладнення: блокування дихальних шляхів, інфекційно-токсичний шок, міокардити, враження нервової системи, нирок, дихальна недостатність або пневмонія, від яких ймовірна смерть та інвалідність.  

При появі ознак захворювання, необхідно звернутися до лікаря, що дозволить на ранній стадії розпізнати дифтерію та почати своєчасне лікування.

Усіх хворих на дифтерію та з підозрою на дифтерію бактеріоносіїв, обов’язково госпіталізують в бокси інфекційного відділення. Головним у лікуванні всіх форм дифтерії (крім бактеріоноійства) є введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС), яка пригнічує дифтерійний токсин у крові.

За вогнищем встановлюють медичний нагляд протягом 7 днів, з однократним бактеріологічним обстеженням всіх контактних осіб. У вогнищі дифтерії після госпіталізації хворого проводять заключну дезінфекцію (дезінфікують посуд, білизну, іграшки, приміщення, меблі тощо). Також у вогнищі проводиться вакцинація або ревакцинація проти дифтерії усіх контактних осіб.

Єдиний спосіб захистити себе від дифтерії – це щеплення. Імунізацію дітей проводять згідно з національним календарем щеплень. Щеплення розпочинають з двохмісячного віку, триразово (1 доза в 2 місяці, 2 доза в 4 місяці, 3 доза в 6 місяців). Першу ревакцинацію проводять у 18 місяців. Повторну ревакцинацію проводять в 6 років, наступну в 16 років, далі через кожні 10 років. Застосовують коклюшно-дифтерійно-правцеву (АКДП) та дифтерійно-правцеву (АДП) вакцини.  Ці заходи важливі для зниження важкості перебігу захворювання, попередження летальних випадків та викорінення дифтерійної інфекції.

Пам’ятайте! Ваше здоров’я, а також здоров’я тих, хто поруч  з вами, у ваших руках. В усіх медичних закладах міста та району чекають на вас для проведення профілактичних щеплень.

Лікар-епідеміолог                                    Жоріна В.І.

Помічник лікаря – епідеміолога             Тимошевська В.В.