Вірусний гепатит В – антропонозне вірусне захворювання з контактним механізмом передачі, яке характеризується ураженням печінки і може перебігати у різних клінічних формах ( від вірусоносійства до цирозу печінки).

Історія. У 1964 році американський лікар та вчений  Барух Самуель Бламберг уперше виділив із сироватки крові корінних жителів Австралії особливу частку і назвав її «австралійський антиген», який у подальшому виявився фрагментом вірусу – збудника вірусного гепатиту В. За це відкриття Барух Самуель Бламберг отримав в 1975 році Нобелівську премію з фізіології та медицини.

Епідеміологія.

На теперішній час 2 мільярди людей мають серологічні маркери перенесеного або триваючого вірусного гепатиту HBV – інфекції. Інфекційний потенціал  вірусного гепатиту в 50 – 100 разів вищий, ніж ВІЧ - інфекції.

Збудник вірусного гепатиту В – вірус роду Orthohepadnavirus родини Hepadnaviridae. Вірус стійкий у навколишньому середовищі.. При кімнатній температурі зберігає вірулентні властивості протягом 6 місяців, при кип’ятінні інактивується через 1 годину, витримує заморожування 20  років, при висушиванні при температурі 25⁰С зберігається впродовж 1 тижня. У цільній крові та її препаратах зберігається роками. Хлорамін у концентрації 3-5% інактивує вірус за 2 години.

Джерелом інфекції є хворі на гострий та хронічний гепатит В.  Найбільшу епідемічну небезпеку  становлять хворі з безсимптомним перебігом хвороби.

До природних шляхів реалізації механізму передачі вірусного гепатиту належать: статеві контакти, забруднення  інфікованим матеріалом шкіри, яка має подряпини, передача від матері до дитини. Трансплацентарне зараження дитини настає лише у 6 – 10% випадків, коли вагітна захворіла у І та ІІ триместрах вагітності, та зростає під час ІІІ семестру. Ймовірність передачі збудника інфекції від матері, яка є хронічним носієм  австралійського антигену  складає 10-15%. Передача вірусу можлива також при грудному годуванні.

До штучних шляхів механізму передачі вірусного гепатиту відносять різні медичні інвазівні та парентеральні втручання, гемотрансфузії, парентеральне наркоспоживання, користування спільними колюче – ріжучими інструментами.

Інкубаційний період складає 40 – 180 днів.

Переджовтяничний період триває до 1 місяця, переважає арталгічний та диспептичний варіанти, поліарталгії часто поєднуються з уртикарним висипом.

Жовтяничний період може тривати до  3- 4 тижнів. Характеризується ахалією, холінурією, наростання симптомів інтоксикації, гепатоспленомегалією, можливі геморагічні прояви.

Реконвалесценція – одужання або хронізація. Частота хронізації залежить від віку хворого: при перенатальному зараженні – до 90%, при зараженні в віці 1 – 5 років – 25-30%, при зараженні дорослих до 10%.

Клінічні форми вірусного гепатиту В.

За виразністю клінічних проявів:

- Жовтяничні;

- Безжовтяничні;

- Сублінічні.

За тривалістю процесу:

- Гострі до 3 місяців;

- Затяжні до 6 місяців;

- Хронічні 6 місяців і більше.

Для встановлення  вірусного гепатиту В застосовують біохімічні, серологічні, ІФА та ПЛР.

Профілактика вірусного гепатиту В.

Імунопрофілактика проти вірусного гепатиту В проводиться відповідно до наказу МОЗ України від 16.09.2011  №595, зареєстровано в Міністерстві юстиції  10.10.2021 № 1159/19897 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів». Згідно наказу для профілактики гепатиту В щепленням підлягають усі новонароджені. Ревакцинацію проводять дітям у віці 2-6 місяців життя. Вагітним жінкам потрібно обстежуватися на носійство австралійського антигену. Від результатів обстеження залежить, як дитина буде щеплюватися.

Також  щеплення проти вірусного гепатиту В рекомендовані медичним працівникам; військовослужбовцям, співробітникам МВС України, пожежникам, персоналу служб соціального призначення (оперативні служби); персоналу та пацієнтам закритих закладів (психіатричних установ тощо); персоналу та особам, що перебувають у закладах виконання покарань; персоналу сфери послуг, що за специфікою своєї професійної діяльності можуть мати контакт з біологічними рідинами людини (перукарі, персонал салонів краси, масажисти тощо), а також особам, які навчаються за цими спеціальностями; особам, які вживають наркотичні речовини внутрішньовенно, ВІЛ-інфікованим особам, які часто змінюють сексуальних партнерів; жінки, котрі надають сексуальні послуги; чоловіки, котрі мають статеві стосунки з чоловіками.

Профілактика природних шляхів передачі забезпечується завдяки санітарно – гігієнічним заходам, у першу чергу дотриманням правил особистої гігієни. Уникнення випадкових статевих зв’язків та використання презервативів.

Профілактика штучних парентеральних шляхів передачі забезпечується:

- у лікувальних закладах дотриманням правил санітарно – гігієнічного та протиепідемічного режимів: якісна дезінфекція, передстерилізаційна обробка, стерилізація інструментарію багаторазового використання; правильна утилізація інструментів одноразового використання та біологічних медичних відходів; обстеження усіх донорів крові, органів, тканин, чоловічого сім’я на наявність маркерів HBV та активність трансаміназ, відсторонення від донорства осіб з групи ризику (споживачів ін’єкційних наркотиків, алкоголиків, робітників комерційного сексу, тощо), переливання препаратів донорської крові тільки за життєвими показниками, тощо;

- санітарно – просвітницька робота серед споживачів ін’єкційних наркотиків.

Завідуюча відділом імунопрофілактики ДУ «ДОНЕЦЬКИЙ ОЦКПХ МОЗ»    Галина Шишова