logo Ukrainian flag
 
Водні спалахи холери та їх профілактика.

Холера - це гостре антропонозне інфекційне захворювання з фекально - оральним механізмом передачі, що спричиняється холерним вібріоном і характеризується епідемічним поширенням і бурхливим перебігом з вираженою діареєю, котра супроводжується втратою рідини (зневоднення), електролітів (знесолювання) та порушенням кислотно-лужного балансу.

Холера належить до числа найдавніших захворювань людини. Назва її, як вважають, походить від грецького - Cholero - жолоб, ринва. В історії холери умовно виділяють чотири періоди. Перший період тривав від стародавніх часів до 1817 р. В ті часи холера була епідемічною хворобою для країн Південно-Східної Азії, які розташовані в басейні рік Ганг і Брахмапутра. Індію вважають епідемічним первинним осередком холери. У 1817 р. холера поширилась за межі Індії на Філіппіни, Китай, Японію, Африку, пізніше в Росію, Закавказзя, країни Європи, а також на територію сучасної України.

Перша сторінка французького часопису Le Petit Journal (1912 р.) з малюнком, що алегорично зображує епідемію холери.

Холера в Україні

З 1820-х років холеру, як і в інші географічні райони за межами Індії, занесли й в Україну. Захворювання на холеру було зафіксовано на теренах нашої країни протягом усіх 7 пандемій.

Під час I пандемії 1823 року в Україні спостерігали лише поодинокі випадки хвороби.

За II пандемії холеру було занесено в Україну 1830 року. Поширенню холери сприяла російсько-османська війна, коли військо почало повертатися з бойових дій. Холера свого апогею досягла в Україні 1831 року. Точних даних про захворювання та летальність нема, але відомо, наприклад, що в невеликому селі Подосах на Бердичівщині, від холери щоденно помирало до 8 осіб. Станом на середину літа 1831 року від холери померло не менше 26 946 осіб.

III пандемія в 1847 році досягла берегів Чорного й Азовського морів, охопила спочатку Одесу, а потім всю Україну і Польщу. У 1847 році холера проникла до Києва, де забрала багато життів. У 1853—1855 рр. холера особливо лютувала в Криму за часів Кримської війни; французька армія втратила 11 200 осіб, а перехворіло на холеру понад 20 000 осіб; англійці втратили 4 500, а перехворіло 7 600. Хворіли й місцеві жителі.

Під час IV пандемії холера поширилась у серпні 1865 року з Константинополя спочатку до Одеси, а з 1866 року майже до всіх громад України. У 1869—1870 рр. захворювання на холеру в Європі припинилося, за винятком України і Російської імперії. У Києві, наприклад, влітку 1871 року за день помирало до 140 людей. У 1872 році за два тижні помер 1 151 житель міста. Розшук, організований військовим губернатором, показав, що багато містян у передмістях або таємно скидали трупи в Дніпро, або ховали їх у відлюдних місцях.

Під час V пандемії наприкінці 1885 року холера досягла Галичини, центральних і східних земель України; відомо, що в Галичині та на Буковині від холери померло в період 1892—1894 рр. 2 300 осіб. Під час цього в Україні смертність від холери коливалася у межах 36,8—44,9 % від всіх захворювань. У цей час видатні науковці, які мали українське походження, вивчали холеру.

VI пандемія холери — в Україні спочатку були поодинокі випадки захворювань. Однак 1907 року хвороба поширилася в басейні Дніпра, досягла апогею 1910 року. Згодом епідемія значно послабшала (1912 року в Одесі було лише 9 випадків захворювань), але 1913 року стався новий вибух холери, головним чином у Подільській губернії — 1 600 захворювань. З початком Першої світової війни (1914 рік) холера поширилася в російській армії, переважно на Південно-західному фронті: 7 700 захворювань, серед цивільного населення до 1 800. 1915 року зафіксовано 11 400 випадків в армії й десятки тисяч серед цивільного населення. У наступні два роки епідемія значно зменшилася, але 1918 року через інтенсивні переміщення біженців, демобілізованих та військовополонених, а потім через громадянську війну стався новий великий спалах холери. Вона поширилася по всій Україні. Летальність від холери була дуже високою; наприклад, в Одесі 1918 року — 55,8 %, 1919 р. — 47,2 %, 1920 р. — 65,0 %, 1921 — 48,8 %. Найбільша смертність була серед молодих та найстарших груп хворих. Після закінчення громадянської війни влада розпочала енергійну боротьбу проти холери, у результаті холеру на 1926 рік на всій території СРСР було остаточно ліквідовано.

VII пандемія холери. Офіційно вважають, що з 1926 року холера не відновлювалася в СРСР. Однак разом із появою VII пандемії у світі, поширення вібріона Ель-Тор відбулось і до СРСР. У 1965 році великий спалах холери був у Каракалпацькій АРСР, його вдалося приховати від світової медичної спільноти. Але подалі спалах холери був радянською владою вимушено зареєстрований у 1970 р. в Одеській області, в Криму, Астраханській області РРСФР, в Аджарській АРСР в складі Грузинської РСР.

Холера в сучасній Україні

З часів повернення незалежності в Україні, у басейні Чорного, Азовського морів, Дніпра, Дністра, Південного Бугу стабільно виявляють холерні вібріони, що свідчить про наявність стійкого природного осередку. У 1991—1996 рр. холеру реєстрували в 14 областях України і м. Севастополі, доходячи до епідемічного рівня в 1994 (845 хворих, летальність 2,6 %) та 1995 (548 випадків, летальність 1,8 %) роках. Найбільш ураженими були південні та центральні регіони країни.

Випадки холери в Україні були зареєстровані в 1998, 1999, 2007, 2011 роках.

У 1998 році у Донецькій області (2 випадки) та в Криму (1), у 1999 році у Дніпропетровській (2), Донецькій (4) Запорізькій (3) та Одеській (1) областях.

У 2007 році у м. Суми (1) та 2011 році у Донецькій області зареєстровано – 33 випадки холери. В інші роки випадки холери не реєструвалися до 2018 року.

У 2011 році у Маріуполі (Донецька область) через випадки холери було введено заборону на купання на пляжах, а також на виловлювання риби та продаж її на ринках.

За 40 років сьомої пандемії холери у світі зареєстровано більше 1 млн. 750 тис. хворих, з них понад 800 – в Україні тільки в 1994 р. На той період у водах Чорного й Азовського морів, Дніпра виявлялись холерні вібріони, що свідчило  про наявність сформованого стійкого природного осередку.

Під час російсько-української війни в червні 2022 року в місті Маріуполь ймовірно почалася епідемія холери через повну антисанітарію та відсутність медичної допомоги. Наразі невідома кількість хворих, оскільки місто є окупованим російськими загарбниками.

Збудником холери є грамнегативний холерний вібріон (V.сhоlеrае). Наявність джгутика забезпечує йому активну рухливість і характерну форму у вигляді коми. Холерний вібріон є досить стійким до низьких температур, добре переносить заморожування, чутливий до прямого сонячного світла, хлору, гине миттю під час кип'ятіння. Холерні вібріони чутливі також до дії холерного бактеріофага.

Холерний вібріон є патогенним тільки для людини. Холерний вібріон виробляє фактор проникності (токсин, який порушує зворотне всмоктування рідини і солей у нижніх відділах кишечнику). До додаткових факторів патогенності відносяться такі, як: рухливість вібріону, яка сприяє активному просуванню до слизової оболонки кишечнику.

Механізм зараження холерою — фекально-оральний. Передача інфекції реалізується водним, харчовим, контактно-побутовим та змішаним шляхами. Водний шлях передачі відіграє найважливішу роль, оскільки вода, надходячи в шлунок, різко зменшує (розбавляє) кислотність шлункового соку, що дозволяє вібріонам обминути цей основний етап фізіологічного захисту. Сприйнятливість до холери висока, досягає 95-100%. Частіше хворіють діти, літні люди, особи зі зниженою кислотоутворюючою функцією шлунку та паразитарними хворобами.

Максимальне поширення хвороби припадає на теплу пору року. В осіб, що перехворіли на холеру, залишається нестійкий видоспецифічний імунітет (до 12-36 міс.). Повторні випадки хвороби можливі, особливо в разі зараження іншими штамами.

При зараженні холерними вібріонами першим захисним бар'єром є соляна кислота шлункового соку, до якої високочутливі холерні вібріони. Саме цей фактор визначає дозу збудника, необхідну для того, щоб виникло захворювання у кожному конкретному випадку. Вібріони, що потрапили в шлунок, частково гинуть, виділяючи ендотоксин.

Минувши шлунок, вібріони потрапляють до дванадцятипалої кишки, а потім тонкої кишки, де середовище є лужним і де знаходиться достатній вміст білка. Це створює сприятливі умови для їх активного розмноження.

За мірою прогресування процесу відбувається вимивання з організму електролітів. Дефіцит калію супроводжується парезом кишечнику, здуттям живота, судомним скороченням м'язів, ще більше посилюється порушення функції міокарда, ураження кишок.

У зв'язку зі здатністю до широкого епідемічного розповсюдження, простотою інфікування, загальною високою сприйнятливістю до холери, тяжким, швидко прогресуючим перебігом хвороби, що закінчується смертю у разі ненадання своєчасної допомоги, відсутністю стійкого імунітету після перенесеного захворювання, необхідністю ізоляції і лікування як хворих, так і контактних з ними осіб, холеру відносять до карантинних інфекцій.

Інкубаційний період триває від кількох годин до 5 днів. Хвороба, зазвичай, починається гостро і призводить до різкого зневоднення організму. Джерелом збудника інфекції є людина - хворий або носій вібріонів.

Усі хворі на холеру і вібріононосії підлягають обов'язковій і негайній госпіталізації.

Симптоми холери. Першими симптомами холери є діарея, блювота, болі у животі.

Характерні симптоми холери:

  • частий, до 10 і більше разів на добу, пронос. При цьому людина втрачає  багато рідини - до 20 літрів на добу. У результаті втрати рідини відбувається згущення крові і зневоднення організму;
  • через втрату з рідиною мікроелементів з'являються м'язові судоми, частіше за все - починаючи з литкових м'язів;
  • загострення рис обличчя, очі западають, синіють губи і вушні раковини;
  • холодна шкіра (холера - одна з небагатьох інфекцій, що супроводжуються нормальною або навіть зниженою температурою тіла);
  • шкіра втрачає пружність, легко збирається в складки і дуже довго розправляється, а шкіра стоп і рук стає зморшкуватою (так звані «руки прачки»);
  • задишка, різка слабкість.

Холерний вібріон може зберігати життєздатність у воді протягом тривалого часу, у харчових продуктах при кімнатній температурі протягом 2-5 днів, на поверхні плодів і овочів в умовах сонячного освітлення упродовж 8 годин, при низьких температурах та у морській воді — 2 тижні і більше, у кишечнику окремих річкових та морських тварин — декількох місяців. Під час кип'ятіння холерний вібріон гине протягом хвилини, є малостійким до висушування, до прямого сонячного опромінення, є надзвичайно чутливим до дії звичайних дезінфектантів.

Кип'ятіння вбиває холерні вібріони вже через 1 хвилину.

При ранній діагностиці і правильному лікуванні холера виліковна. При перших симптомах слід негайно звернутися до лікаря!

 

 

 

 

Лікар з комунальної гігієни відділу моніторингу та реагування на небезпеки

ДУ «ДОНЕЦЬКИЙ ОЦКПХ МОЗ»               Геннадій ЛЕЩЕНКО

 

 

 

Зв'язок

Телефон

Телефон:

(06264) 1 72 12

Моб. тел.: 
+38 095 457 5453

Електрона адреса: 
obllabcentre_kram@ukr.net