Сибірська виразка відома людству вже давно. Раніше це захворювання описувалось під назвами «священий вогонь», «перський вогонь». Значні спалахи сибірської виразки виникали  в Європі та Сибіру на протязі 17 століття. Але збудник сибірської виразки було виділено тільки в 1876 році Р.Кохом.  І вже через 5 років Л.Пастер отримав живу вакцину від сибірської виразки  для тварин. Що ж це за захворювання?

Сибірська виразка (сибірка, антракс) – особливо небезпечна зооантропонозна хвороба, що вражає всі види  сільськогосподарських, домашніх, диких тварин та людей. Це доволі унікальна хвороба. Якщо виникає в будь- якій місцевості, може укоренитися на десятки років, зберігаючи загрозу повторних спалахів. Реєструється сибірська виразка на всіх континентах, окрім півночі Америки і нечисленних острівних країн. Висока захворюваність підтримується в країнах розвинутого тваринництва Азії, Південної Африки, Південної Америки. В Україні також реєструються випадки захворювання на сибірську виразку. В 2020 році було виявлено 1 випадок захворювання серед людей.  Доволі цікава світова статистика:  співвідношення однієї хворої людини зі шкірною формою сибірської виразки припадає на десять туш тварин, хворих на сибірку.

Збудник захворювання – мікроб Bacillus anthraсis,  являє собою  нерухому досить велику паличку, назва якої в перекладі з  грецької "anthracis" - вугілля, що пояснюється кольором виразок, які утворюються на шкірі.

ПАЛИЧКИ СИБІРСЬКОЇ ВИРАЗКИ

Цей мікроб небезпечний своєю здатністю при певних умовах утворювати спору. У споровій формі він може перебувати у грунті необмежений час, залишаючись патогенним (здатним викликати захворювання). Заражений грунт тривалий час (70 і більше років) залишається резервуаром збудника інфекції для сприятливих тварин або людини.  Зараження тварин сибіркою відбувається при вживанні корму, забрудненого спорами, або при ковтанні зараженого грунту. Ще тварини можуть заразитися під час пиття води з відкритих водойм, забруднених спорами сибірки. Також передача збудника може здійснюватися від хворих тварин до здорових трансмісивно сліпнями, мухами-жигалками, комарами.

Хворі на сибірку тварини є заразливими на протязі всього періоду хвороби і виділяють збудника в зовнішнє середовище з фекаліями, сечею, молоком, кров’яними виділеннями легенів. У загиблої тварини зараженими залишаються всі органи і тканини, в тому числі шкура, вовна, роги, кості, копита, кров. Найбільш сприйнятливими до сибірки є кози, корови, вівці, коні, віслюки, буйволи, інші травоїдні тварини, менш сприйнятливими свині. Кішки, собаки, дикі хижі тварини хворіють рідко. Захворюваність тварин різко зростає в червні-вересні.

Основним джерелом збудника сибірської виразки для людини є хворі та загиблі сільськогосподарські тварини. Зараження людини сибіркою виникає внаслідок проникнення збудника через пошкоджену шкіру тіла (дрібні порізи, подряпини) та слизові оболонки при догляді за хворими  тваринами, розтині трупів, знятті шкіри, розробці  туш хворих тварин. Також можливе зараження при контакті з різними видами сировини (шкіра, шерсть, кістки, тощо), отриманої від хворих тварин, при вживанні в їжу м’яса хворих тварин, через заражений грунт, трансмісивно через укуси кровосисних комах. Від хворої людини до здорової  сибірка не передається.

У господарствах, де реєструвались випадки захворювань на сибірку у тварин, вводиться карантин, проводиться щоденний огляд працівників з обов’язковим вимірюванням   температури. Особи, у яких на руках, обличчі та інших відкритих місцях тіла виявлені подряпини, поранення, ушкодження шкірних покрив, до роботи з догляду за хворими тваринами, прибирання трупів, очищення та дезінфекції приміщень не допускають.

Які ж симптоми сибірської язви? Існують три форми цього захворювання: шкірна, легенева, кишкова. Переважає шкірна форма, рідше – легенева і кишкова з явищами сепсису.

Інкубаційний період, тобто період з моменту зараження і до появи перших клінічних ознак захворювання, складає при шкірній формі від 2 до 14 днів, при легеневій і кишковій – від декількох годин до 6-8 діб. Захворювання починається гостро: в перші години температура підвищується до 39-41°С, виникає слабкість, з’являється сильний головний біль. При шкірній формі розвивається сибірковий карбункул на відкритих ділянках тіла: пальці, долоні, передпліччя. Спочатку з’являється пляма червонувато-бузкового кольору, потім папула мідно-червоного кольору, кров’яна бульбашка, і нарешті,виразка, покрита темно-коричневою кіркою. Головна небезпека при цій формі сибірки полягає в тому, що вона може ускладнитися сепсисом. Часто це відбувається при розчісуванні карбункула, зриванні струпу з виразки.  Шкірна форма сибірки розвивається найчастіше – у 95-98% випадків. Легенева форма розвивається при вдиханні зараженого збудниками повітря. Протікає важко з сильним ознобом,  болями у грудях, задухою, кашлем з кров’яною мокротою, з розвитком пневмонії і набряку легенів. Може швидко пригнічуватись діяльність серцевої системи, виникають задишка, судоми.   Також важко протікає і кишкова форма сибірки з ріжучими болями в животі, діареєю та блювотою з домішками крові. Ураження кишечнику часто призводить до його перфорації і виникнення перитоніту. Через 3-4 дні розвивається серцево-судинна недостатність із втратою свідомості, судомами. Важкий перебіг захворювання при цих двох формах може привести до смерті хворого. Якщо ж лікування розпочинається вчасно, хворі одужують.

Тож за найменшої підозри на сибірку - негайно звертайтесь до лікаря!

Лікування здійснюється тільки в умовах стаціонару.

Профілактика інфікування сибіркою. Основним заходом профілактики сибірки серед людей є ліквідація її серед тварин. Надійний захист тварин від цього захворювання – сибіркова вакцина. Щеплення тваринам необхідно робити щорічно.

При підозрі на захворювання тварини сибіркою необхідно негайно повідомити про це працівників ветеринарної служби,  а якщо тварина загинула, то ні в якому разі не знімати з неї шкуру до прибуття ветеринарів.

Не можна вживати в їжу м’ясо, що не пройшло ветеринарного огляду, купувати без дозволу ветеринарного надзору шкіру, вовну, кістки, хутро від полеглих тварин. У випадках, коли встановлено, що тварина загинула від сибірки, труп її, а також підстилки, залишки кормів підлягають обов’язковому спаленню. М’ясо тварин, хворих на сибірку, знищують. Грунт, заражений спорами сибірської виразки, на десятиліття стає небезпечним для тварин і людей. На місцях загибелі худоби від сибірки і біля скотомогильників ні в якому разі не дозволяється  пасти худобу і косити для неї траву, організовувати городи.

У населеному пункті, де відбувся падіж тварин, оголошується карантин. Обмежувальні заходи припиняють тільки через 15 днів після останнього випадку загибелі тварини від сибірки.

Для людей, які доглядали за хворими тваринами, а також брали участь у забої чи обробленні туш тварин, які виявилися хворими на сибірку, чи вживали м’ясо хворих тварин, проводиться екстрена профілактика. Робити це потрібно якнайшвидше, не пізніше 5-го дня від моменту контакту з хворою твариною. Для екстреної профілактики застосовують антибіотики. За особами, які отримали екстрену профілактику, ведеться медичне спостереження протягом 8 днів. Екстрену профілактику проводять незалежно від того, була людина щеплена проти сибірської виразки до можливого інфікування чи ні. У несприятливих щодо сибірки регіонах для профілактики захворювання серед людей використовують протисибіркову вакцину. Завдяки вакцинації створюється імунітет тривалістю до 1 року.

Не займайтесь профілактикою чи самолікуванням без консультації лікарів!!!

І будьте здорові!!!