Епідемії та пандемії інфекційних захворювань «супроводжували» усі періоди історії людства. З давніх-давен людство мало певне уявлення про заразні хвороби і намагалося запобігти їм. Епідеміологічні знання почали з’являтися близько 3000 років тому. Відомий грецький лікар Гіппократ (460–377 рр. до н.е.), поряд з описом хвороб (проказа, малярія, дизентерія, туберкульоз (сухоти) та ін.), висловлював свої погляди на причини виникнення масових захворювань.

Професійно медики почали займатися питаннями захисту від епідемії в ХVІІ ст. Тоді були створені прикордонні карантинні пункти з метою запобігання поширенню інфекційних захворювань і з’явилися законодавчі акти «Про заходи проти поширення чуми та інших «прилипчивих хвороб».  З ХVІІІ ст. губернатори і військові були зобов’язані повідомляти в столицю про випадки епідемічних захворювань, а в 1808 р. лікар М.Я. Мудров увів в університетську програму самостійну дисципліну ― гігієну. Після революції 1917 р. спалахнули епідемії холери, черевного і всипного тифу, для боротьби з якими був створений та введений в дію комплекс протиепідемічних заходів, організовано виробництво вакцин та сироваток.

Згідно класифікації, епідеміологія – це наука зі сфери профілактичної охорони здоров’я. Не даремно, адже дослівно термін перекладається як «epi» – «на», «demos» – «народ». Вже в давні часи лікарі стали використовувати цей термін, щоб позначити різко спалахнули захворювання на чітко окресленій території.

Спочатку наука стояла на примітивному рівні, з-за чого при спалахи холери або чуми люди помирали тисячами. Згодом фахівці, розробили комплекс профілактичних заходів для боротьби з цими інфекціями. Навіть коли люди ще не мали на руках спеціалізованого обладнання для проведення мікробіологічного або біохімічного аналізу, вони вже могли скласти хоча б найпростішу зведення профілактичних заходів. Шляхом проб і помилок стало зрозуміло, що профілактична програма мало того що приносить свої плоди, так ще і попереджає великий відсоток летальних результатів. Епідеміолог не веде прийому і не займається лікуванням окремих пацієнтів, але впливає на здоров’я населення, оскільки відповідає за профілактику, за вакцинацію, а на госпітальному етапі бере участь у лікуванні епідемій: холери, черевного тифу, гострих кишкових інфекцій, ВІЛ, дифтерії, кору, сказу. Також епідеміолог займається такими захворюваннями, як правець, ІХС, вірусні гепатити, чума, енцефаліт, хвороба Лайма, ящур, малярія, тощо.

На превеликий жаль, 2017 року санепідстанцію оптимізували, а фактично ліквідували. Майже зникла професія санітарного лікаря, епідеміолога. Одразу суспільство відчуло наслідки цієї реформи. Люди стали хворіти на ботулізм, виникла епідемія кору, ставалися спалахи захворювань на гострі кишкові інфекції, розвинулась антисанітарія на багатьох підприємствах. Ось і зараз пандемія коронавірусної інфекції триває, а епідеміологів   немає. У світі від цієї недуги постраждали вже близько 185 мільйонів людей, понад 4 мільйони померли.

За весь час пандемії в Україні за даними МОЗ (станом  на 01 березня 2023) :

• захворіли 4 783 835 осіб,
• одужали 4 023 033 пацієнти,
• померли 105 229 людей.

Інтенсивне поширення багатьох інфекційних хвороб потребує вивчення закономірностей епідемічного процесу, який виникає і поширюється в конкретних умовах життя суспільства.

Сучасні умови життя людини потребують чіткої орієнтації лікарів на особливості перебігу епідемічного процесу, знання основних законів епідеміології і загальних напрямків боротьби та профілактики інфекційних хвороб. Епідеміологічне обстеження є одним з основних моментів у комплексі протиепідемічних заходів, що проводяться в осередку інфекційного захворювання. Провідна роль в епідеміологічному обстеженні належить епідеміологу.

Історія та час розставлять все за  своїми місцями - суспільство прийде до усвідомлення того, що така професія як епідеміолог або фахівець з інфекційного контролю – конче необхідна. Він потрібен не тільки при санепіднагляді, в контролюючих органах, він потрібен у кожному лікувальному закладі, на великих виробництвах, в ресторанах, в усіх так званих об’єктах епідемічного  ризику. Як казав американський епідеміолог Майкл Остергольм: «Патогенні мікроорганізми не живуть в нашому світі, це ми живемо в їхньому і наше завдання – навчитися з ними співіснувати». Тому ми себе ніколи в житті не відгородимо від мікроорганізмів. Чим більше ми будемо на них впливати, тим більше вони будуть мутувати, ставати стійкішими і тим швидше людство буде програвати. Тому нам потрібно навчитися з ними співіснувати. А це означає, що потрібно впроваджувати програми інфекційної безпеки, і стежити за особистою гігієною, радіти життю і дихати свіжим повітрям без масок.

В останні десятиліття епідеміологія з науки, що вивчає епідемічний процес інфекційних хвороб, за допомогою епідеміологічних досліджень, розширила межі до вивчення будь-яких масових захворювань. Епідеміологічні підходи інтегрують досить велике коло наукових напрямків у вивченні демографічної ситуації, інфекційних та неінфекційних хвороб, впливу довкілля на здоров’я населення. В практичній охороні здоров’я визначають причинно-наслідкові зв’язки між захворюваністю та чинниками ризику, дають можливість оцінки використовуваних медичних і організаційних технологій, прогнозування ситуації і пошуку нових напрямків профілактики та лікування.

Сучасний розвиток епідеміології як науки та її практичного застосування дозволяє відкривати нові області її застосування. Цими питаннями покликані займатися лікарі епідеміологи. Завдання епідеміолога забезпечити функції організації профілактичних і протиепідемічних заходів.

Широке коло проблем боротьби з ВІЛ-СНІД, госпітальними інфекціями, раннє виявлення інфекційних хворих, ліквідація спалахів інфекційних захворювань, організація прищеплювального справи визначають затребуваність професії епідеміолога в сучасних умовах.

Комусь робота епідеміолога може здатися нудною і не такою важливою, як, скажімо, робота хірурга, але це далеко не так. Людство протягом своєї історії кілька разів буквально стояло на межі вимирання через епідемій – згадаймо страшні епідемії чуми, «чорної смерті», викашивающие цілі країни. Для того щоб це не могло повторитися, щоб не повернулися епідемії холери, віспи, дифтерії, працюють лікарі-епідеміологи.

Нові часи формують нові виклики, не даючи зупинятися на досягнутому.

В епідеміології  на сучасному етапі виділяють шість напрямів:

1. Епідеміологія інфекційних захворювань – найважливіша частина загальної науки, що виникла однією з перших ще за часів Гіппократа. Займається вивченням шляхів поширення бактерій і вірусів, у тому числі особливо небезпечних, та організовує протиепідемічні заходи, а також розробляє методи профілактики інфекційних захворювань. Всім відома вакцинація, яка поставила заслін епідемій особливо небезпечних інфекцій – це результат роботи фахівців даного напрямку;

2. Епідеміологія неінфекційних захворювань – сферою дії цього напряму є вивчення і вироблення заходів протидії хворобам, які беруть масштаб епідемій, але не викликаються інфекційними агентами. В якості прикладу можна навести серцево-судинні захворювання, цукровий діабет, рак;

3. Військова епідеміологія – забезпечує протиепідемічні заходи щодо армії у воєнний і мирний час;

4. Ландшафтна епідеміологія – вивчення масової захворюваності в якому-небудь регіоні, пов’язаної з особливостями місцевості, в тому числі мешкають там переносників захворювань. Прикладом захворювання, яким займаються ландшафтні епідеміологи, є кліщовий енцефаліт;

5. Екологічна епідеміологія – вивчає випадки масових захворювань людей, викликаних несприятливою екологічною обстановкою. Наприклад, вивчається вплив фабричних викидів на захворюваність на рак легень у певному населеному пункті;

6. Фармакоепідеміологія – наука, утворена шляхом злиття фармакології та епідеміології. У сфері її інтересів вплив фармакологічних препаратів на великі групи людей, оптимізація розподілу фармацевтичних засобів, формування списків засобів першої необхідності і рекомендацій щодо їх застосування в залежності від епідеміологічної обстановки в певному районі.

Головним завданням епідеміології  зараз є створення таких умов взаємодії з епідемічним процесом, щоб цей епідемічний процес не призвів до скорочення людського виду.

Лікар-епідеміолог        Світлана Воронкова